Лялька-мотанка

Формування української ляльки-мотанки

Досліджуючи історію створення ляльки-мотанки, можна почати з відомого археолога Вікентія Хвойки,  який в 1893 році біля селища Трипілля, вперше відкрив залишки давньої цивілізації, що й одержала археологічну назву «Трипілля». Саме з цього регіону починається історія ляльки-мотанки, як найдавнішої ляльки українських дітей. Звісно, першою лялькою була не вузликова лялька, а дерев'яні невеличкі скульптури, навіть звичайні палички, але в руках дитини вони перетворювалися на справжній шедевр. На археологічних дослідженнях глиняних пам’яток, поселень, культових споруд,  поховань, побутових речей, вчені змогли розшифрувати послання далеких пращурів, розшифрувати значення ляльки-мотанки.

Лялька-мотанка є архетипом, адже із часу виникнення й до сьогодення зберегла багато значень. Лялька-мотанка робиться шляхом намотування ниток, вплітаючи в них сухі трави, квіти, зерна. Трипільці вирощували льон, коноплі:були гарними знавцями ткацької справи, тому виготовляли ляльки з вирощеної продукції. До сих пір вважають, що лялька, зроблена з ниток льону або коноплі, має сакральне значення. Але Трипілля - це не єдина місцевість, де було знайдено дитячу забавку-іграшку. По всій території України археологи знаходять залишки давніх ляльок, їхні фігурки. Зокрема: фігурки пташок, вовка чи собаки. Мали вони обрядове значення. У IV - III тис. до н. е. народи, що населяли територію України виготовляли керамічні жіночі статуетки, різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків та ін.) та їх дитинчат, які символізували плодючість. На території Черкаської області  археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики. Під час розкопок на Наддніпрянщині знайдено дитячі іграшки давніх слов'ян: дерев'яні коники, качечки. Датовані вони приблизно X  - початком XII ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки: луки, мечі, дзиґи тощо. У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв'язок з язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характер і дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо).

Від українських іграшок періоду XIV - XVIII ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в XIV, ні в XVI століттях. У другій половині XVIII ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок-«пань», розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою. Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину XIX ст. Найбільше виготовляли забавок в Наддніпрянщині.

Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця XIX ст. - дерев'яні кухлики для зачерпування рідини, дерев'яні ляльки, маленькі моделі побутових речей (іграшкові товкачики, тачівки, рублі, оздоблені різьбленням), дзиґи, вітрячки та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові ; очі і рот позначали крапками і рисками. Також були механічні забавки з відповідними руховими елементами -  вирізані фігурки попарно з'єднаних планками ведмедів, ковалів, ткачів; головоломки для дітей -  так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три хрестоподібні конструкції, а мала  - із чотирьох однакових кілочків, зв'язаних у хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити кмітливість і винахідливість. В Україні іграшки виробляли не тільки з твердих матеріалів чи  тканини, а також із лози, соломи, рогози, повісма, довгої трави. Для виготовлення саморобних іграшок використовували тканину, кольоровий папір, картон.

 Першим збирачем і дослідником української народної іграшки на Черкащині був священник із Суботова Марко Грушевський. Народився Марко 25 квітня (7 травня) 1865 року в селі Худоліївці Чигиринського повіту Київської губернії (нині село Чигиринського району Черкаської області). Закінчив Черкаське духовне училище і Київську духовну семінарію. За роки праці на Чигиринщині зібрав багатий матеріал з історії, фольклористики та етнографії краю. Частину дослідницького доробку опублікував за підтримки Михайла Грушевського. Найбільшою науковою працею Марка Грушевського було незакінчене дослідження «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу», високо оцінене Іваном Франком.

За словами Марка Грушевського можна зробити висновок, що використання ляльки розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню.

Вузлова лялька в традиціях інших народів

Варто також згадати про вузлову ляльку в традиціях інших народів. Наприклад, в багатьох регіонах Росії – від поморської Півночі до степів Кубані – теж до наших днів збереглося мистецтво виготовлення ляльки-мотанки, з незначними відмінностями у формі від її української сестри; десь їх називали «желанница» (вважалося, що така лялька, без обличчя, сприяє виконанню бажань), десь – так само, як і в Україні «берегиня». Виготовляли і більш «спеціалізовані» ляльки: «зернушку» – на добрий урожай, «сонницю» - щоб дитячий сон був міцним і здоровим, «долюшку» - молодій нареченій на щасливе подружнє життя. Знаходять ляльки в похованнях і на Північному Кавказі. Відмінність їхня від української – незначна різниця у формі хрестоподібного візерунка на обличчі. Якщо в ляльки з Дніпра це яскраво означений солярний хрест, то скажімо, в кавказької її сестри – це швидше ромб, візерунок якого відсилає нас до трипільського символу врожайності та жіночого начала. В Середній Азії теж знали ляльку-мотанку, і теж із хрестоподібним візерунком на обличчі.

Очевидно, така спорідненість бере початок від скіфів, бо чому ж інакше такі схожі між собою ляльки, що їх знаходять у похованнях на Кавказі і в Середній Азії – і чому ці ляльки такі подібні до своїх українських сестер? Очевидно, що про просту випадковість тут не йдеться.

З давніх-давен в українських родинах молода мати, чекаючи дитину, робила ляльку-мотанку, котра уособлювала собою майбутнє дитя. Перш ніж покласти в колиску новонароджену дитину, туди клали цю лялечку, і вона ставала оберегом дитини, її захисницею, символом зв’язку дитини з усім родом, і цей зв’язок захищав людину, де б вона не була. Це дуже нагадує про традицію, яка існувала в Древньому Римі, де з глини виготовляли лари – символічні фігурки-зображення предків, і римлянин завжди возив їх із собою, і де б він не був – з ним були його предки, його земля і потужний захист всього роду.

Повір’я, що лялька – це вмістилище душ померлих предків – породило певні традиції їх створення в різних народів. Наприклад, у деяких культурах ляльки можна було створювати тільки в певні пори року, і робити їх могли тільки люди, що пройшли спеціальні ритуали посвячення.

Також у традиційних обрядах народів Європи прослідковується тісний зв’язок процесу виготовлення ляльки з продовженням роду та ритуалами родючості. Колись на всій території, що її нині вчені-дослідники називають «Старою Європою» - від Карпат до Північної Італії – існував культ Великої Праматері, яка народила все суще, яка береже життя і оновлює його. Образ Богині ми зустрічаємо на критських амфорах, і при розкопках Трипільської культури, в священних космогонічних піснях, які дійшли до нас під назвою «колядок» і у веселих новорічно-маланкових переодяганнях. Все це – відгомін древнього праєвропейського культу Великої Богині, єдиної в трьох лицях – Діви, Матері і Баби – прародительки всього живого на Землі і матері всіх людей. Подібні обряди можна зустріти і в деяких племен Африки та Американського континенту.

Наприклад, у деяких місцевостях Європи раніше – а подекуди й дотепер – здійснювали на честь закінчення жнив такий обряд: виготовляли спеціальну ляльку, закладали у неї останній зрізаний колос або останній сніп з поля, і потім цю ляльку зберігали на почесному місці в домі, до наступного урожаю. В деяких регіонах України теж зберігся подібний обряд. «Куклою» на Черкащині та Київщині називали в народі жмут стиглого колосся, останній, який залишають на вижатому полі і закручують за рухом сонця. Це робиться, аби наступного року теж був добрий врожай.

Найдавніші ляльки з тканини – це коптські ляльки з вовни, знайдені під час розкопок стародавніх поселень у Єгипті. Відмінна деталь цих ляльок – відкрита спіраль на місці обличчя. Спіраль – це один з найдревніших символів вічності і безконечності буття, символ родючості й нового народження у всіх народів Землі. Спіраль – це і символ Ріки Життя, у якій пливуть люди, народи, в якій з’єднуються Мікрокосм окремої людської долі і Макрокосм цілого Всесвіту. Вже зараз вчені прийшли до висновку, що спіраль – це схематичний образ власне самої еволюції Всесвіту, динамічний аспект буття, який відображає водночас плинність і вічність. Цікавим є також те, що в основу виготовлення української ляльки-мотанки теж покладена спіраль.

Таким чином, історія ляльки-мотанки захоплює своєрідністю та красою. В культурі українського народу виготовлення цієї дитячої забавки посідає значне місце. Вона стає на рівні з мистецтвом вишитих рушників, ткацтвом, мистецтвом кераміки та багатьма іншими прекрасними українськими ремеслами. Крім цього вона ще й сприяє  розвитку дитини як особи. Майстерно зроблена, пишно вдягнена лялька є цінним предметом домашнього майна, водночас виступаючи посередницею між старшим і молодшим поколінням, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, та захисту від злих сил.

Характеристика традиційної ляльки-мотанки

Лялька-мотанка – це одна з найдавніших народних іграшок, яка, пройшовши крізь тисячоліття, існує і є дуже популярною навіть сьогодні. Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом матері-прародительниці, символом мудрості, берегинею роду. Кожен малюк вмів змайструвати собі цю нехитру подругу, яка втілювала вжиття всі ті ролі, які так прагне приміряти на себе чи не кожна дитина– від дівчинки, що заблукала в лісі в пошуках ягід та грибів і до мудрої, доброї бабусі, до якої хочеться звернутись за порадою. Збереглись відомості і про те, що дівчині перед заміжжям мати власноруч робила і дарувала ляльку-мотанку – символ жіночої мудрості.

Робились ляльки-мотанки з тих матеріалів, які були під руками – чи то солома, чи старі непотрібні речі, а одягалась в клаптики матерії зі старого одягу матусь і бабусь. Тому не дивно, що така лялька, зроблена власноруч, оспівана піснями, обласкана казками, одягнена в усе своє, домашнє, рідне – вважалась оберегом у родині. Якщо в сім’ї хворіла дитина, то їй робили спеціальну ляльку-мотанку, яку змотували з тієї трави, яка допоможе при хворобі, - і давали дитині – і забавка, і цілющий ефект!         

Лялька-мотанка не випадково не має обличчя. Наші предки вважали, що лялька з певними вираженими рисами обличчя – будь то очі чи ротик – може прив’язувати до себе душу того, хто нею грається, що може понести за собою небажані наслідки. Вона або безлика, або на личку – хрест – солярний знак, знак сонця, знак добробуту, дуже сильний оберіг.

Лялька-мотанка ні в якому разі не шиється, не проколюється голками чи шпильками – виключно мотається. Звідси і назва походить.

Чи має бути лялька красивою? Ні. Скоріше внутрішньо змістовною, образною, такою, яка б з’єднувала рід та природу, історію та сучасність. Мотанка – перш за все посередник між поколіннями тих, хто відійшов у той світ, і ще не народженими людьми. Українці вірили, що зробивши ляльку, можна просити у Вищих Сил дощу, гарної днини чи добрих новин. Коли нездужала дитина, батьки спеціально робили ляльку і клали її під подушку або прикріплювали до хворого місця, сподіваючись, що мотанка перебере на себе недугу.

Все це знали наші прабабусі, які жили у звичайних українських селах та з особливою любов’ю робили лялечок своїм онукам. Нині аби зрозуміти сутність мотанки, не обов’язково народжуватися у селі, варто лише відшукати та  зберегти у собі чарівний дитячий світ маминої пісні чи дідової казки, збагнути яке довжелезне коріння народної пам’яті.

Лялька буває різної форми – великою й маленькою. Вважають, що лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Обличчя як такого у ляльки немає, воно досить символічне. Вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею – ще й з хрестом замість обличчя. Не можна малювати обличчя ляльці, вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоду.

Залежно від події робили різні ляльки. Якщо для шлюбу, то ляльки виготовляли дуже ретельно. Ляльку вбирали в український стрій, як молоду, робили великий віночок, чи корону, на голову також до ляльки – молодої обов’язково робили пару – молодого, і що ж за весілля без дружб. Також дівчата часто разом з рушниками та сорочками в скриню до посоха робили ляльок. Коли ж дівчина виходила заміж, то в родині чоловіка дозволялось, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, тим швидше, і тим здоровіші будуть діти. А коли вже народжувалась дітвора, то, звісно, лялька віддавалась їй.

У міфах багатьох народів першими людьми були ляльки, створені з глини або дерева, оживлені богами. У спрощеному вигляді цей архаїчний міф простежується і в народних казках, наприклад, в українській казці «Телесик»: чоловік із жінкою, які не мають дітей, роблять ляльку з дерева, колишуть її в колисці, і потім лялька перетворюється на дитину.

До наших днів дійшли обрядові зображення певних стихій чи символів природи з трави або дерева – Купайло та Марена, символи Води й Вогню на святі Івана Купала, Масляниця, яку роблять, коли проводжають зиму і зустрічають весну.

На Волині старі люди бережуть пам’ять про обряд, що його проводили навесні: всім селом виготовляли ляльку – «Весну-панянку», обряджали її стрічками та свіжою травою, і відвідували сусіднє село, заходячи в ті хати, де були дівчата на виданні або хлопці на порі. Навіть городні опудала, що їх до сьогодні ставлять на городах, аби відлякували горобців, напочатку були священними ляльками-охоронцями оселі й обійстя від злих духів.

Також у волинських селах ще донедавна зустрічалися обряди «проводів русалок», що їх здійснювали на Зелені свята. Під час цього обряду жінки танцюють із солом’яними ляльками в руках. Очевидно, в давні часи ці ляльки символізували душі померлих, тим більше, що вважалося, що русалками стають діти та незаміжні дівчата, які вмерли наглою або насильницькою смертю.

Багато хто з дослідників, відзначаючи важливість традиційної ляльки у процесі виховання дитини і формування її світогляду, водночас залишає поза увагою інший аспект народної ляльки. Звісно, лялька завжди була іграшкою, але вдавнину кожна річ мала крім побутового, буденного, ще й сакральне призначення. І лялька – не виняток. З одного боку, гра з лялькою – це важлива складова прилучення дитини до пізнання світу і побутового життя, дівчинка, граючись з лялькою, психологічно готувала себе до майбутнього материнства. Однак, давня лялька мала досить віддалену схожість з живою людиною, на відміну від ляльки сучасної. Тому причиною є не тільки майстерність лялькаря – до наших днів дійшли дуже вишукані ляльки, які свідчать про естетичний смак і художній талант майстра. На те були інші, потаємні причини. Вважалося, що якщо лялька дуже схожа на людину, в неї може перейти душа живого власника, і саме тому ляльку, особливо дитячу, або ту, що була призначена для ритуалів, свідомо позбавляли яскравих ознак «людськості», зокрема, в багатьох традиціях, в тому числі і в українській, ляльку «обезличували», обличчя її було або умовно промальованим, або ж його зовсім не було. Водночас, лялька за своїм декоративним оформленням та формою служить для дитини найпершим зв’язком із традицією.

Відомо, що не тільки сама лялька мала сакральне значення, а й її вигляд і одяг ніс символічне навантаження. Так у Берегині спідниця символізує зв’язок з Матір’ю-Землею, сорочка  уособлює світ людей, а хустка чи віночок забезпечують зв’язок із Всесвітом. Ляльку обов’язково прикрашали, особливої уваги надаючи весільній, для якої робили віночок зі стрічками, оздоблювали низ сорочок вишивкою, а на шию надівали декілька рядів  червоного намиста.

Але будь-яка лялька, а надто мотана лялька, у яку майстер вкладає свої думки і наміри, мала в усі часи й інше призначення, а саме – магічно-обрядове. Створення «магічних» ляльок пов’язане з ритуалами та обрядами, що стосуються померлих предків або конкретних ритуалів, спрямованих на отримання доброго врожаю, відвертання засухи або навпаки, припинення дощів. Після виконання свого призначення така лялька знищувалася.

Основні види українських мотанок

За способом виготовлення та за призначенням ляльок можна поділити на деякі види, наведені нижче.

Меланія (іграшка-колиска) - знак божества заступниці дітей. Її прикріплюють до колиски дитини, як оберіг. Вважалось, що задовго до народження дитини, мати укладала в колиску вузликову ляльку, яка мала її обжити. Після народження дитини лялька не залишала місця в колисочці, бо вона оберігала від безсоння, хвороб та інших напастей. Дарують ляльку при народженні дітей.

 Христя (святкова ляля) - лялечка весільна або наречена, призначена для прикрашання інтер'єру, є найкращим подарунком до різних свят: весілля та дня народження. Яскрава, насичена кольорами, майстерно зроблена, є цінним предметом домашнього майна, запорукою добробуту, щасливого родинного життя, та захисту від злих сил. Фартух – символ захисту жіночого начала. Про ляльок–берегинь згадували коли хотіли позбавитись від лиха та різних напастей. Її тричі обертали проти годинникової стрілки, промовляючи: «Відвернись злом, повернись добром». Вважалось, що лялька не повинна бути схожа на людину, бо в неї може вселитися злий дух.

Регіна - лялька з дуже захисними властивостями. Взагалі зі своїми ляльками-берегинями, дівчата ніколи не розлучалися: вони їх супроводжували всюди і завжди, аж поки дівчина не виходила заміж і народжувала донечку, якій лялька діставалася у спадок. Лялька уособлює в собі символ жіночого та чоловічого початку.

 Одарка (лялька з діточками) - нагадує іконописний образ Богородиці. ЇЇ дарують новоствореним сім’ям. Ганчіркову ляльку  Берегиню, вироблену власними руками, мати дарувала донечці перед весіллям, благословляючи її таким чином на щасливе заміжжя. Гості теж дарували ляльок з побажанням, щоб в них народилося багато діточок.

Лялька На здоров'я - помічник людини у битві з хворобою. Це лікувальна лялька. Виготовляється цілком з лляних ниток. Стародавні слов’яни вважали, що льон за своїми природними властивостями здатний взяти на себе хворобу, і тим допомогти людині видужати. Допомагає лялька ще й добрими побажаннями рідної людини, яка виготовляє цю ляльку для хворого. Тобто таку ляльку можна зробити для себе чи для близьких людей. Придбати її в крамниці не можна. Вірніше  можна, але як сувенір. При виготовленні ляльки бажано прочитати молитву «За здравіє». Після закінчення роботи  ляльку потрібно покласти під подушку хворому і знову побажати здоров'я. А коли хворий видужає - лялечку обов'язково спалити.

Лялька Доля. Технологія виготовлення схожа на попередню ляльку, але сама лялечка зовсім інша. Це одна з  найулюбленіших ляльок майстринь. Цю ляльку не може зробити навіть найближча  людина. Її потрібно робити власноруч. Це так звана «ліктьова лялька». Цю ляльку ніколи не роблять з тканини, тільки з ниток, тому що це допомагає Макоші прясти нитку. Макош (Мокш) - Богиня Долі, старша з богинь, а також покровителька рукоділля, родючості та врожайності, хазяйновитості та достатку у сім'ї. Пряжу долі Макоші допомагають прясти Богині Доля та Недоля, з'єднують покутними нитками людину з плодами його праці - добрими чи злими. Традиційними кольорами для ляльки вважаються: жовтий, білий та жовтогарячий. Виготовляють її з вовняних ниток. Нитки для ляльки намотуються через лікоть і великий палець долоні. Можна зробити ляльку одного кольору , потім нарядити її.

Ляльки-княгині - пишні красуні, ткання яких, вимагає особливо великої уваги, вони в яскравих кольорах, з намистом.

Ляльку-берегиню (мама з немовлям) - дарували на поповнення сім'ї.

Ляльку-немовля робили за кілька днів до народження дитини і клали в колиску, щоб нагріла місце немовляті. Колись всі ці тонкощі мала знати кожна дівчина, а вміти робити ляльку-мотанку було обов'язком, таким же як вишивати.

Отже, українська лялька-мотанка розвиває духовний світ і пробуджує відчуття рідного коріння. Вона завжди була пов'язана з сімейними традиціями, працею і діяльністю дорослих, оточена дитячою турботою і увагою.